ДОГОРИ, ДО ГОРИ

ДОГОРИ – ДО ГОРИ Догори, присл. У напрямку від землі вгору. На луках зеленою щіткою пнулася догори трава (С.Чорнобривець); – Руки!.. Руки догори! – закричав комусь сполохано тонкобровий (І.Муратов); Він узяв від неї сина й, балуючись, підкидав його догори (А.Кащенко); Він раз у раз сміявся, тоді його руді вуса підіймались догори, а довгий ніс ховався межи вуса (М.Лазорський). До гори, ім. з прийм. Дим од погаслих вогнів стелиться од гори до гори синіми смугами (М.Коцюбинський); Ходить \[Чіпка\] по полю з ниви на ниву, від шляху до гори, від гори до шляху (Панас Мирний).